донченко с україністика історія і сучасність слобожанщина літературно-художній суспільно-політичний та теоретико-методологічний журна

Історія Національної академії наук України, 1941—1945 / [упоряд. Л. М. Яременко та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознав., Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського. — К. : Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2007—. — (Джерела з історії науки в Україні). — Бібліогр. в підрядк. прим. — ISBN 978-966-02-4254-8. 5. Донченко С. Україністика – історія і сучасність // Слобожанщина: літературно-художній, суспільно-політичний та теоретико-методологічний журнал. – 2001. – № 18. – с. 45 – 54.

У першій половині XIX ст. політичне життя в Україні розвивалося дуже повільно. Зумовлено це було, насамперед, репресивною політикою царського уряду щодо будь-яких проявів невдоволення українців. Виникнення в Україні суспільних рухів, свідчило про зростання опозиційності до самодержавної влади. Колискою цього відродження стала Слобожанщина, де з ініціативи української інтелігенції, підтриманої громадською думкою і коштами людей усіх станів, 1805 р. в Харкові було відкрито університет. Це був на той час єдиний вищий навчальний заклад на українських землях, що перебували в складі Російської імперії. Таким чином, XIX ст. було досить багате на суспільно-політичні і національні рухи.

Слобожанщина (лiтературно-художнiй, суспiльно-полiтичний та теоретико-методологiчний журнал, Харків, 1999 2001 рр.) 8. С. Сучасність (щомісячний часопис незалежної української думки, Київ, 1991 2001 рр.) 9. Т. Трибуна (всеукраїнський громадсько-полiтичний i теоретичний журнал товариства Знання” i Спiлки журналiстiв України, Київ, 1996 2001 рр.) . Суспільно-політична лексика вже була предметом наукового дослідження А.А.Бурячка, А.Л.Голованевського, І.Ф.Протченка, О.П.Литвина, Т.П.Клімушенко, Л.А.Мурадової, Т.Б.Крючкової та ін. Проте спеціальних монографічних досліджень суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. немає.

Історія України 11 клас. Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х — середина 1960-х років). § 14. «Відлига» в українській культурі. 2. «Відлига» в українській літературі та мистецтві. Лібералізація політичного та культурного життя в другій половині 1950-х — першій половині 1960-х років спонукала компартійну верхівку визнати неправильною оцінку опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича. Лібералізація позначилася й на творчості відомих композиторів тих років: С. Людкевича, Г. Майбороди, П. Майбороди, Л. Ревуцького, Ю. Мейтуса, А. Штогаренка. Лібералізація суспільно-політичного життя стала могутнім рушієм розкріпачення творчої думки. Попередня Зміст Наступна.

Активізація суспільно-політичного життя України наприкінці ХХ століття виокремила співзвучні процеси, що відбувалися у другій половині ХІХ століття. Це, насамперед, зростання громадської ролі письменництва, лідерство визначних представників нації . З цього приводу І.В. Іваньо зауважив: "Розвиток вищої та середньої освіти, організація українських недільних шкіл, видання популярних брошур українською мовою з природничих наук, медицини, географії, історії, права, з одного боку, збирання й публікації пам'яток українського фольклору і етнографії, історії писемності і, що найбільш важливо, мови – з іншого, визначили значний успіх україністики".

Роль та завдання україністики в сучасній славістиці. З нагоди 25-річчя україністичних студій у Белградськім університеті18. Місце української літератури в сербському літературознавстві та сербській культурі45. Анастасія Тепшич Оксана Баранівська. Графічні прийоми візуалізації постмодерністського тексту (на матерілі прозових творів представників станіславського феномена)237. Порівняльний аналіз мови української і польської політичної еліти на початку ХХІ ст245. Райна Камберова. Лексичні і граматичні засоби вираження ввічливості в болгарській та українській мовах255.

Історія української літературної критики дає змогу точніше зрозуміти літературно-мистецьку динаміку в кожному історико-культурному періоді, створює емпіричну базу для історико- та теоретико-літературних досліджень. Тому, занурюючись у критичне середовище літературного процесу, студенти вдосконалюють свої знання і з цих курсів; розглядаючи мовлення, індивідуальний стиль висловлювань митців, отримують додаткові можливості для поглиблення знань з риторики, наратології, соціолінгвістики тощо.

реставрувати історико-культурні та суспільно-політичні передумови виникнення альманаху “Дукля”; розкрити програмні засади редакції та процес їх реалізації протягом існування журналу . Методологічні засади роботи ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності та достовірності. Для огляду преси української національної меншини Словаччини використано загальнонаукові методи – структурно-системний, порівняльно-аналітичний; при дослідженні журналу “Дукля” – хронологічний, порівняльно-історичний, конкретно-типологічний та суто філологічні – бібліографічно-описовий, біографічний, проблемно-тематичний, жанрово-стилістичний методи. Словацька наукова україністика представлена роботами Ф. Тіхого.

Українська періодика: історія і сучасність : тези доп. і повідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9–10 грудня 1993 р.) / за ред. М. М. Романюк ; НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника;. – Львів : АН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, 1993. Крім політичних та військових питань на шпальтах газети приділялася увага проблемам відродження української культури та школи, пошук втраченої самосвідомості. Матеріали першого номеру журналу наповнені оптимістичною вірою в те, що створення української державності є справою недалекого майбутнього. З квітня 1917 р. на Одещини почав формуватися рух за українізацію армії. Суспільно-політична ділилася на партійну та. позапартійну. Для всіх тогочасних видань.

Таким чином, інтегрований курс „Історія української літератури” зорієнтований на вивчення літератури як мистецтва і як образного вираження духовного життя народу, а образ Батьківщини, який походить червоною ниткою крізь творчість українських письменників, найбільше згуртовує народ, націю, є важливим фактором формування міцних патріотичних почуттів і прагнень, громадської свідомості майбутніх фахівців-журналістів. Навчальна дисципліна „Історія української літератури” є складовою освітньо-професійної програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем „Бакалавр” галузі знань 0303 „Жу.

29. Історія української літератури та літературно-критичної думки першої. половини Х1Х ст.: підручник для студ. ВНЗ / О.А. Галич, І.Є. Бойцун, В.В. політичної та літературної думки України другої половини Х1Х ст..: автореф. дис…канд.. філол. Наук: (10.01.01) / Київ. нац.. ун-т. (за художньою та епістолярною спадщиною Юрія Федьковича): автореф. дис…канд.. філол. Наук: (10.02.01) / Чернівецький нац.. ун-т.

Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями, українська література. СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ ст., ОСНОВНІ СТИЛЬОВІ НАПРЯМИ, українська література. Заангажованість Насиченість літератури пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. Заангажованість літератури — прояв суспільної відповідальності митця за результати своєї творчості. Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр.

29. Історія української літератури та літературно-критичної думки першої. половини Х1Х ст.: підручник для студ. ВНЗ / О.А. Галич, І.Є. Бойцун, В.В. політичної та літературної думки України другої половини Х1Х ст..: автореф. дис…канд.. філол. Наук: (10.01.01) / Київ. нац.. ун-т. (за художньою та епістолярною спадщиною Юрія Федьковича): автореф. дис…канд.. філол. Наук: (10.02.01) / Чернівецький нац.. ун-т.

У літературознавчих та художніх працях побутує розбіжність щодо написання прізвища харківського романтика – вживаються два варіанти «Щоголев» та «Щоголів». Існує пояснення самого митця, яке він висловив 24 січня 1894 р. в листі до В. Лукича: «…моя фамилия (прозвище) – руського происхождения и достаточно распространена в Московской и Курской губерниях […]. Об’єктом роботи є поетичні збірки Я. Щоголева «Ворскло» та «Слобожанщина». Предметом дослідження виступають романтичні тенденції в текстах письменника. Методи дослідження – системний підхід до вивчення літературних явищ, типологічний, культурно-історичний, порівняльно-історичний, описовий, герменевтичний методи.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Визначено два історіографічних періоди, що відображають специфіку праць, належних до предмета дослідження: 1) період існування СРСР, 2) доба державної незалежності України. Історики, які досліджували зв'язок суспільно-політичних та конфесійних подій перших десятиліть ХХ ст., збагатили джерельну базу та розширили проблематику вивчення методологічними працями (О. Реєнт, О. Лисенко), працями з історії державно-церковних відносин доби національної революції (Б. Андрусишин, В. Ульяновський), формування радянського тоталітаризму (С. Білокінь, В. Ченцов, Ю. Шаповал), етноконфесійних ідентичностей (Т. Євсєєва, С. Жилюк, А. Зінченко

Стаття присвячена осмисленню основних ідейних та естетичних концептів літературно-критичних поглядів М. Драгоманова та Б. Грінченка. Автор робить спробу стисло охарактеризувати світоглядні, ідеологічні та естетичні параметри літературно-критичного дискурсу другої половини ХІХ ст., що реалізувався як своєрідна система поглядів на призначення мистецтва слова, завдання і цілі літератури, її сутність, а також як контрдискурс офіційному імперському культурному дискурсу.

Активізація суспільно-політичного життя України наприкінці ХХ століття виокремила співзвучні процеси, що відбувалися у другій половині ХІХ століття. Це, насамперед, зростання громадської ролі письменництва, лідерство визначних представників нації . З цього приводу І.В. Іваньо зауважив: "Розвиток вищої та середньої освіти, організація українських недільних шкіл, видання популярних брошур українською мовою з природничих наук, медицини, географії, історії, права, з одного боку, збирання й публікації пам’яток українського фольклору і етнографії, історії писемності і, що найбільш важливо, мови - з іншого, визначили значний успіх україністики".

Український історичний журнал. – 2016. – №2. Історична пам’ять та історична політика. Історія – це репрезентація мину-лого. Пам’ять у силу своєї чуттєвої й логічної природи приймає тільки ті факти, які їй підходять. Якщо у суспільно-політичному дискурсі питання історичної пам’яті ви-никли ще в період «перебудови» – у контексті ліквідації «білих плям» історії чи «повернення до історичної правди», то їх наукове осмислення затягнулося. Проблеми колективної/історичної пам’яті в Україні стали предметом критич-ної рефлексії й наукового осмислення зовсім нещодавно.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять теоретико-літературознавчі та історичні праці В. Агеєвої, О. Астаф’єва, П. Білоуса, Н. Висоцької, О. Гнатюк, Г. Грабовича, Л. Грицик, Т. Гундорової, Т. Денисової, В. Дончика, С. Єкельчика, М. Жулинського, О. Забужко, Н. Зборовської, М. Зерова, П. Іванишина, І. Ісіченка, Ю. Коваліва, В. Моренця, С. Павличко, М. Павлишина, Я. Поліщука, М. Рябчука, М. Сулими, Л. Таран, Л. Тарнашинської . Однак, на думку дисертантки, в цей період українська історія і культура потрапили у коло імперської маніпуляції, позначене «подвійним кодуванням»: проімперським та антисамодержавним.

Тому в теоретико-методологічному плані одним з найбільш складних і багатообіцяючих напрямів викладання історії України не повинно обмежуватися лише функцією історичної пам'яті, а нести пізнавальне навантаження відповідно до наукових знань і методів викладання, котрі враховуватимуть сучасний технологічний рівень. Важливо відтворити в курсі історії України з максимальною достовірністю найважливіші елементи й ознаки суспільного буття українців, особливості, що раніше не бралися до уваги. Геополітичне становище та суспільно-адміністративний устрій Запоріжжя. Державотворчі тенденції в діяльності козацтва. Стан науки. Розвиток україністики. Академія наук — центр. наукових досліджень.